Відійшовши від післярадянського сну 2000-х — початку 2010-х, український нарід з 2014 року відкрив для себе політику по-новому: ми зрозуміли, що суспільство будується не тільки навколо рівня цін, зарплат та пенсій. Іншими словами, світ виявився куди масштабнішим, ніж ми його собі уявляли. Так ми, худо-бідно,подорослішали як нація, але разом з цим перед нами постали нові виклики, від вирішення котрих залежить наше існування. Тож постараємося розібратися в природі останніх і дати раду собі як їх вирішити.
Безумовно, найголовнішим викликом сьогодення (та й всього періоду Незалежності) для українського народу є демографічна криза. І було б великою помилкою пояснювати її лише суто економічним фактором, бо рівень фінансової забезпеченості не грає вирішальну роль у процесі створення сімʼї та народження дітей. Про це каже, наприклад, статистика ООН, згідно котрої, найбільший коефіцієнт народжуваності припадає саме на бідні країни Африки та Близько Сходу. Пояснити це можна тим, що місцеве населення тих держав має певні релігійні переконання, згідно котрим створення сімʼї є обовʼязком не тільки перед суспільством, а й перед Богом. Іншими словами, саме моральні цінності стають визначальним фактором для розмноження у вищеназваних суспільствах. В Україні же серед більшості населення квітнуть цінності матеріалізму, карʼєризму; дає про себе знати фемінізм та ЛГБТ-рух. Все це явно не стимулює народжуваність нашого народу і, в результаті, ми опиняємося в ситуації гіршій, ніж африканці, бо поряд з бідністю маємо ще й нестачу робочих рук, без яких неможливий економічний ріст. Не потрібно забувати, також, і проблему абортів.
Так у період з 2000 по 2019 роки в Україні їх було зроблено більше 4 млн., а це могли б бути потенційні робітники, селяни, чи інтелігенція. Таким чином, враховуючи фактор війни та масову еміграцію за кордон жінок та дітей, можна сказати, що наша країна стоїть на межі вимирання і якщо вже сьогодні не розпочинати пропаганду традиційних сімейних цінностей у школах, університетах, на робочих місцях, то вже скоро на нас може чекати катастрофа.
Ще однією проблемою для нашої держави є доволі незграбна зовнішня політика: обмежуючи себе партнерськими відносинами лише з певним колом країн Заходу, ми позбавляємо себе можливості отримувати допомогу, в тому числі і військову, від країн Близького Сходу, Латинської Америки, Африки, Індії, Китаю. Росія у цьому питанні, на жаль, виявилася більш далекоглядною і змогла залучитися підтримкою того ж Ірану, чиї «шахеди» уже не перший рік сіють смерть в Україні. І це, по великому рахунку, невдача нашої дипломатії, через яку тепер страждаємо ми усі.
Непотрібно, також, забувати про економічну складову нашої держави. Будучи пост-радянською країною, ми не були готові ані ментально, ані фізично до переходу на капіталістичні засади. В результаті, користуючись наївністю наших людей, незграбністю та жадібністю бюрократів, відверті бандити, котрих ми зараз звемо олігархами, змогли за допомогою махінацій, корупції та насилля привласнити собі всі стратегічні галузі економіки, таким чином ставши реальними господарями України. Вони, як ми знаємо, не сильно дбають про українців, розглядаючи нас лише як легкозамінний ресурс. Це підтверджується, зокрема, щорічними підйомами цін на комунальні тарифи та зменшенням існуючих пільг. Наприклад, та ж прогресивна система виплат по народженню дитини, була скасована ще у 2014 р. За нею передбачалося збільшення суми виплати батькам за кожного новонародженого (30 прожиткових мінімумів за першу дитину, 60 – за другу, 120 – за третю). Зараз сума за кожну дитину стала дорівнювати лише 41 280 грн, що є помітним зменшенням та суворим ударом для багатодітних сімей.
Таким чином, можна стверджувати, що вище названі проблеми (а їх набагато більше, ніж перелічено у тексті) ставлять перед українцями дилему: або не змінювати свій спосіб життя та продовжувати плисти за течією та молитися, щоб вона нас винесла до берегів Едему, або, зробивши правильні висновки, перейти до рішучих дій: створювати громади/обʼєднання для взаємодопомоги(включаючи допомогу військовим); задуматися над питанням дітонародження; створювати християнську повістку денну задля більш ефективної пропаганди сімейних цінностей та солідарності. Бо, в решті решт, хто крім нас зможе врятувати Україну?