Українська національна освіта та унікальні учителі нації, яких потрібно відкривати Європі та світові

“Утвердити засади національної педагогіки можна тільки через самоусвідомлення  ідеального образу  українця як людини і як члена нації. Якщо у нас є такий окремий від інших національностей ідеал українця, тоді  можемо говорити про національну педагогіку. Якщо його немає, тоді  доводиться нам  шукати того чужого ідеалу, який ми хотіли б наслідувати і прийняти як свій. Якщо  не  погодимося на один чужий зразок, тоді, очевидно буде їх стільки, скільки напрямів чи систем є в різних чужих зразках» (В. Шаян).

Саме Сковорода, як Учитель нації допоможе нам в усвідомленні нашого національного ідеалу й національного світогляду. Й досі Сковорода своєю мудрістю пробуджує націю від глибокого сну до нового життя, до висот духовно-ідейного усвідомлення істоти своєї нації, своєї самоідентифікації!

Григорій Сковорода був вродженим Педагогом. Єдине звання, яке він виконував у життя, яке любив і для якого жив. Він сам визначив своє завдання як педагога – бути Каменем до гострення – оселком, що хоч сам не ріже, але вигострює безліч ножів і мечів до бою! (байка «Осел і Ніж»). «Сковорода вигострював характер, розум і думку цілого покоління борців за те, щоби вигострені мечі їх ідей, творів і чину довершили величне чудо в історії, що зветься Відродженням нації» (В. Шаян). Учнями Сковороди, які продовжили його ідеали: Котляревський, Квітка-Основ’яненка, Гоголь, Костомаров, Шевченко, Куліш! Усі вони стали пробудниками української нації! Питанням педагогіки Сковорода присвячує свої праці «Буквар Світу», «Благодарний Еродій», «Убогий Жайворонок» тощо.

Основна метода в його навчанні ґрунтувалася на безпосередньому та індивідуальному контакті з учнями, у постійному спілкуванні, розмовах з ними! У цих бесідах Сковорода давав учням найбільше – через вивчення їх характеру і здібностей, спрямував їхні життєві ідеали на найбільш властивий шлях для їхнього  розвитку!

Сковорода рішуче відстоював принцип  Вроджених здібностей, Таланту, а за ним і Вродженої праці. Цей вроджений Талант, за вченням Сковороди – це утаєна іскра в душі дитини, це вияв таємної іскри природи. У своїй праці «Алфавіт Світу» педагог писав: «..Ця таємна іскра, що пробуджує нахил до знання називалася у єгиптян «Ізіас», у греків «Атхена», у римлян «Мінерва», тобто «Натура». За Сковородою, згідність людини з Природою, чи Мінервою – це людина з талантом. І це призначення, це як голос природи, який  виходить із глибин  власної душі і наче за руку веде людину до свого призначення. Тому, Сковорода вчив, що бути щасливим – це пізнати свою «Природу» і йти за її голосом. У своїй праці «Благодарний Еродій» педагог стверджував, що  яблуню не треба вчити родити яблука: уже сама природа навчила її цьому. Треба тільки відгородити її від свиней і очистити від гусениць. Тому основне завдання педагога – це плекати і розвивати. Педагог мав би докладно вивчити найкращу сторону характеру і здібностей дитини і знайти напрям розвитку дитини ще перед тим, поки вона сама дозріла до свідомого вибору свого звання.

ПРИНЦИП ВРОДЖЕНОЇ ПРАЦІ

Сковорода  вчить, що саме цей  принцип лежить в основі побудови щасливого суспільства. Для здійснення цього принципу необхідно  докорінно змінити всю суспільну структуру.   Бо  основна причина всіх суспільних нещасть  – це нехтування принципу Вродженої праці. «Суспільні нещастя постають із того, що люди беруться не за своє діло. Воєнну чоту веде часто той, кому треба сидіти в оркестрі…  Смішно, коли вовк грає на сопілці. Смішно, коли ведмідь танцює. Але коли вовк став уже пастухом, ведмідь монахом, а лошак радником – це вже не жарти, а біда» («Буквар Світу»).

«Великі суспільні нещастя постають із того, що люди беруться виконувати звання у погоні за грішми. Виконування звання незгідного з Природою веде до внутрішнього неспокою…»  («Буквар Світу»).

Сковорода пише «Буквар Світу», в якому педагогіку тісно пов’язує з   настанням  нового суспільства.

НЕРІВНА ВСІМ  РІВНІСТЬ

Свою візію нової суспільности Сковорода описав так: «…Бог подібний до багатого водограю, що наповнює різні посудини по їх місткості. Над водограєм є напис : «Нерівна всім рівність»! Ллються із різних рурок  різні струмені в різні  посудини, що стоять навкруги водограю. Менша посудина має менше, але рівна з більшою тим, що вона однаково повна. І що дурніше, як рівна рівність, яку дурні  намагаються завести у Світі. Яке дурне все те, що супротивне щасливій Природі» («Буквар Світу»).

Люди мають різні здібності від народження, кожен свої і у цьому люди  між собою різняться, тобто вони не рівні! Але кожна людина має здібності закладені Природою і Творцем і ці здібності може кожен розвивати. Людина має право на Щастя і в цій повноті Щастя люди всі рівні між собою. У тому Щасті – в його всесуспільній, всенаціональній спільноті – люди між собою рівні. Але вони так само, як різні посудини, мають різну ємність, глибину і місткість. Вони мають іншу працю, іншу відповідальність, інші завдання. Але вони всі рівні,….як ті горнятка меншого розміру. Спробу зрівняти людей якимось механічним способом Сковорода просто відкидає як безглуздя.

Минуло більше як  Триста років по смерті геніального педагога і філософа  Григорія Сковороди а ще  і так не світає в головах народу, що такі геніальні світотоворчі  правди містяться у творах нашого геніального мислителя.

ЧИ РОЗУМІЄМО МИ СВОГО  УЧИТЕЛЯ-ГЕНІЯ?

ДУМАЮ, ЩО НІ!

Ми живемо нині за такими правилами, проти яких все життя боровся Сковорода! Біда, коли людина   видає себе за того, ким вона не є насправді. Біда, коли людина одне думає, друге говорить, а третє робить, бо це є розбалансованість, роздвоєність людини, а отже і суспільства. Ми живемо в добі, коли брехня перемагає Правду. Ми живемо в добі, в якій не торжествує   Справедливості.  Ми живемо в добі забутого звичаєвого права. Смертним гріхом нашого цивілізованого  покоління є розрив традицій між молодшим і старшим поколінням, втрата моральних цінностей, втрата виховання молоді.    

Тому ми ще не можемо досягнути того ЩАСТЯ, про яке Геній  усе своє життя говорив, учив і писав. Оце і є трагедія нашого нинішнього життя!

Сковорода  своїм вченням довів нам,  як має гармонічно існувати світ, тому і назвав свою працю «Буквар Світу». Це правила побудови нового суспільства.   Кожен з нас має свою природну даність. І від цього природного призначення людина  не може втекти.   

«Пізнай себе!» – закликає Сковорода! Бо це є його життєве кредо! За цим кредом має жити народ, аби бути Щасливим, аби стати свідомою і морально вдосконаленою нацією.

P.S.

Якось у Словаччині (не називатиму міста) довелося мені опонувати дисертацію, присвячену Григорію Сковороді. Дисертація була написана словаком, директором гімназії і це була чудова праця, присвячена українському генію. В день захисту я  прийшла скоріше, щоби зустрітися з  ректором одного з словацьких університеті, він же був головою комісії. Було трохи часу і ректор зізнався про те, що він ніколи не чув про такого українського філософа і чи можу я йому коротко розповісти, в чому сутність філософії цього Сковороди. Я була здивована, адже Сковорода, працюючи й навчаючись у Європі, був і в Словаччині  Хвильку подумала, як же мені коротко оповісти йому мудрість цього генія. На столі стояв графин з водою, біля нього  склянки з водою, а ще секретарка принесла каву в невеличких горнятках. Я взяла графин, потім склянку з водою і маленьке горнятко з кавою. І сказала ректору, що ці посудини всі рівні між собою за вченням Сковороди, бо вони всі наповнені. Так і люди, які знайшли своє Щастя, вони повні Щастям, тому вони рівні, незалежно від того,  яку  працю і яке завдання вони виконують у житті. Це є один з принципів Сковороди – НЕРІВНА ВСІМ РІВНІСТЬ. І розповіла Байку Сковороди про Орла і Черепаху.  Ректор послухав і сказав: «А чому ви не доносити таку цікаву філософію для Світу? Я ніколи не чув про такого мудрого українського філософа».

Чому ми не несемо у Світ мудрість наших національних геніїв? Ми постійно дивимося на чужі теорії, концепції, які нам здаються вартіснішими. Це наша світоглядна помилка!