ГЕОПОЛІТИЧНИЙ ПОЯС ДЕРЖАВИ ЗАВЖДИ МАЄ БУТИ МІЦНИМ!
Велика стратегічно-політична помилка була допущена – прибирати на пограничних теренах присутність України, ліквідовуючи там дипломатичні представництва!
Коли підступний ворог зі сходу прийшов війною, то на заході завжди має стояти міцний дипломатичний тил!
Про це я писала на прикладі Словаччини, де російська пропаганда процвітала завжди, а ще більше посилилася після 2014 року!
ОЛЬГА БЕНЧ
УКРАЇНСЬКО-СЛОВАЦЬКІ ВІДНОСИНИ: ПОГЛЯД ЗБЛИЗЬКА
Чому «великому» Києву у «маленькій» Словаччині зайвим виявилося Генеральне консульство України у Пряшеві?
У цій статті розглядаю українсько-словацькі відносини крізь призму політичної, економічної та гуманітарної підтримки сусідньою Словаччиною нашої держави. А також висвітлюю роль Генерального консульства України у Пряшеві, аналізую проблеми , які виникли у житті українців Словаччини у зв’язку із ліквідацією Генерального консульства України у Пряшеві
Здавна словаки та українці є близькими сусідами, яких впродовж віків єднала спільна історія у прагненні до щасливого життя, свободи та незалежності, взаємна підтримка один одного на цьому шляху. Обидва народи дали світові яскравих представників, які допомагали народам взаємно пізнавати один одного, ставали на захист їхніх прав і свобод. Міцні підвалини для взаємного збагачення двох народів ще в середині ХІХ ст. заклали видатні діячі словацького національного руху – П.Й Шафарик, Б.Носак-Незабудов, Ян Коллар, Л. Штур, С.Халупка, та українського Г.Сковорода, Т.Шевченко, О.Бодянський, М.Костомаров, М.Маркевич, М.Максимович.
Український геній Т.Г.Шевченко на знак поваги і вдячності генію словацького народу, який виборював право на рідну мову, культуру й історію для слов’янських народів – П.Й.Шафарику присвятив свою поему «Єретик», у якій писав : «Щоб усі Слов’яне стали Добрими братами І синами сонця правди…Слава ж тобі, Шафарику, Вовіки і віки, Що звів єси в одно море, Слов’янськії ріки!». Ці Шевченкові слова нині мають актуалізуватися у сучасність і повернути нашим двом народам міцний фундамент у питаннях збереження і взаємопізнання власної історії й культури. Досягнення українських письменників Словаччини на ниві свого національного життя в значній мірі збагачують також і скарбницю загальнословацької культури і таким чином одночасно зміцнюють словацько-українські взаємини.
Нині відносини між Україною та Словаччиною розвиваються на дружніх, добросусідських засадах та взаємовигідній співпраці. З точки зору історичного часу Україна та Словаччина відносно молоді незалежні держави. У цей же час, 1 січня 1993 року, були встановлені й українсько-словацькі дипломатичні відносини.
Нині Словаччина має Посольство у Києві та Генеральне консульство в Ужгороді, а Україна має лише Посольство України у Братиславі (Генеральне консульство України у Пряшеві було ліквідовано у листопаді 2014 року). Обидві країни об’єднує географічна близькість, релігійна (християнська) та етнічна (слов’янська) приналежність, а також євроінтеграційна складова. Між двома країнами відсутні територіальні чи історичні претензії, відсутні й проблемні питання. Словаччина незмінно та послідовно підтримує Україну і ця підтримка має політичну, економічну та гуманітарну складову. Політична підтримка СР має такі складові :
– підтримка Словаччини відчутна у питанні територіальної цілісності та незалежності України;
– Словаччина дотримується консолідованої позиції ЄС щодо пониження рівня розвитку відносин з РФ та засудження російської агресії проти України;
– Словаччина незмінно та послідовно підтримує євроінтеграційний курс України, зокрема, активно сприяла підписанню Угоди між Україною та ЄС про асоціацію (підписана у червні 2014 року) і одна з перших ратифікувала цю Угоду (у вересні 2014 року).
– Уряд СР підтримав запровадження з 1 січня 2016 року поглибленої та всеохоплюючої зони вільної торгівлі між Україною та ЄС. Під час свого головування у Раді ЄС Словаччина підтримала Україну у питанні надання безвізового режиму для громадян України, а саме – вона запропонувала механізм його призупинення, який був схвалений інституціями ЄС , а також сприяла вирішенню питання щодо завершення процесу набуття чинності Угодою про асоціацію. Словаччина також підтримує подальше розширення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС шляхом розширення доступу до ринку ЄС для ключових товарів українського експорту.
Словаччина надає Україні й економічну підтримку, яка відчутна у таких складових:
– в рамках Вишеградської групи Словаччина взяла на себе зобов’язання сприяти забезпеченню енергобезпеки та енергоефективності України.;
– Уряд СР сприяє впровадженню енергоефективності в Україні, проводячи тренінги та семінари для місцевих органів влади, а також імплементації в Україні європейського законодавства у цій сфері;
– Словаччина надає сприяння у реформуванню ринку електроенергії України.
Уряд Словацької Республіки надав 3 млн. євро гуманітарної допомоги Україні. Словаччина на регулярній основі бере на медичну реабілітацію військовослужбовців із зони АТО, дітей із Луганської та Донецької областей – на оздоровлення.
Генеральне консульство України у Пряшеві, його роль та значення
Східна Словаччина межує з Україною, але кожен, хто приїде до Словаччини вперше відразу зауважить прохолодне ставлення до українців і України. Безумовно це вражає, бо кожен пересічний громадянин у Словаччині при слові «українець» буде говорити, насамперед, про «українську мафію», «українську корупцію», «українську контрабанду”, “українських нелегалів” і нічого іншого. І для того аби цей тривалий вектор у свідомості словаків щодо українців і України змінити, необхідна величезна, послідовна і цілеспрямована інформаційна праця, якнайширша пропаганда України і якнайширша присутність України тут у Словаччині. Адже населення, передовсім молоде покоління, не має жодної інформації про нашу сучасну державу, не мають жодної інформації й про наші глибинні історичні взаємозв’язки, освіту, культуру. Більшість керівників місцевої влади, керівники й працівники судової системи, прокуратури, міліції, керівники пенітенціарних закладів, ректори вузів і їх проректори і декани, директори шкіл і педагоги – ніколи не бачили України. Уява про Україну асоціюється у них лише з містом Ужгород. А все що далі – це вже Росія. На жаль така справжня реальність! Центральні словацькі ЗМІ або не говорять про нас зовсім, або говорять негативною і це стала тенденція. Цю інформаційну прогалину необхідно було долати.
Тому інформаційно – пропагандистка робота, спрямована на поширення знань про Україну впродовж останніх років була першим і головним пріоритетом в роботі Генерального консульства України у Пряшеві. Необхідно було актуалізувати минулі історичні українсько-словацькі взаємини, як зразок нашого тривалого добросусідства, і спроектувати їх в наше сьогодення. І цю роботу Генеральне консульство розпочало наполегливо ширити у словацьку реальність по таких напрямках :
– щотижневі тематичні телепередачі на студії «Регіон» та на регіональному відділені Словацького телебачення RTVS в місті Кошиці, які присвячені питанням української історії,освіти, культури та українським вченим і діячам;
– на постійній основі надавалися інтерв’ю для друкованих словацьких ЗМІ та інтерв’ю для української редакції Словацького радіо з актуальних питань українського життя і минувшини;
– важливу роль в просуванні знань про Україну відігравали лекції для студентів Пряшівського університету, Кошицького університету ім.П.Й,Шафарика, Католицького університету в Ружомбергу та його педагогічному факультеті в Левочі, Академії мистецтв Банської-Бистриці тощо;
– відкриті уроки на тему «Пізнаємо Україну» для школярів словацьких шкіл і шкіл з українською мовою навчання давали можливість дітям ознайомитися з природою та історією України;
– виступи на наукових конференціях, круглих столах, семінарах в різних регіонах Словаччини збагачували імідж України в очах представників вищих навчальних закладів;
– наукові публікації в часописах Пряшівського університету на українську тематику збагачували вузівську спільноту знаннями про видатних представників українського світу;
– особливо важливими були організовані Генеральним консульством поїздки представників словацької місцевої влади, прокуратури та судових органів на Україну, зокрема у міста Ужгород, Мукачево, Львів, Київ,Полтава;
– презентації українських професійних мистецьких колективів, професійних виконавців, художників у різних містах й селах Східної Словаччини давала позитивний результат в просуванні українського національного продукту; цей напрямок роботи був важливим з огляду на російську присутність на Сході Словаччини, яку витіснити можливо лише якісним українським культурним продуктом.
Другиим пріоритетом роботи Генерального консульства України у Пряшеві була робота по реалізації курсу України на європейську інтеграцію. В цьому напрямку акцент було зроблено на торгово-економічну сферу й торговельно-економічну співпрацю між країнами, а також на актуалізацію європейських стандартів у сфері вищої освіти. Вперше Генеральне консульство розпочато презентацію міст Центральної України, як потужних економічних й промислових центрів України ( міста Кременчук, Полтава, Херсон), а також презентацію туристичних та санаторно-курортних потенціалів Західної України. До співпраці були залучені інститути Торгово-промислових палат двох країн, Національна агенція з розвитку малого і середнього бізнесу Словаччини, Словацька агенція з розвитку інвестицій і торгівлі (SARIO), Регіональний філіал Національного інституту стратегічних досліджень в Ужгороді, Словацька асоціація зовнішньої політики, Центр європейської політики.
Генеральне консульство України у Пряшеві також активізувало роботу у сфері вищої освіти: зокрема, було надано сприяння по підписанню Угод про співпрацю між вузами України й вузами Східної Словаччини: Кошицьким університетом ім.П.Й.Шафарика, Пряшівським університетом з Чернівецьким національним університетом ім.Ю.Федьковича і Кременчуцьким національним університетом; Пряшівським університетом з Тернопільським національним економічним університетом; Кошицьким технічним університетом з Львівським політехнічним університетом і Сумським державним університетом тощо.
Третім пріоритетом роботи Генконсульства була постійна й послідовна підтримка діяльності української національної меншини в Словаччині на усіх рівнях влади. На території Східної Словаччини українці проживають у 250 населених пунктах Пряшівського краю. Центром громадського та культурного життя українців Словаччини є місто Пряшів, де діють усі українські організації: Союз русинів-українців СР, Асоціаціія україністів СР, Наукове товариство імені Т.Г.Шевченка, Спілка українських письменників Словаччини, Союз українсько-русинської молоді Словаччини «Пласт», Український народний аматорський хор «Карпати» у Кошицях.
Союз русинів-українців Словацької Республіки (СРУ СР) – це наймасовіше громадське об’єднання, яке згуртовує людей різного віку, професій, віросповідань і є носієм громадсько-національного життя, культурних традицій українського населення Словаччини. Його діяльність має, передусім, культурно-освітній характер. Ця діяльність проявляється в організації конкурсів, оглядів, фестивалів, літературних та музичних вечорів, художніх виставок, семінарів та наукових конференцій, тощо.
За підтримки Генерального консульства найголовніші культурні заходи Союзу русинів-українців, це: фестиваль драми і художнього слова імені О.Духновича у містах Меджилабірці та Пряшеві; фестиваль фольклору русинів-українців Словаччини у селі Камйонка (район Стара Любовня); центральне свято культури русинів-українців Словачинни у місті Свиднику; конкурсний огляд з художнього читання «Струни серця», присвячений українській письменниці Ірині Невицькій; фестиваль духовної пісні у місті Снина; фестиваль «Маковицька струна» у містах Бардієві та Пряшеві, тощо.
У Пряшеві й Пряшівському краї також були зосереджені:
– школи, де вивчалися вивчаються предмети українською мовою;
– єдина на Словаччині кафедра української мови і літератури у Пряшівському університеті;
– єдиний на Словаччині Центр української культури;
– єдиний на Словаччині Пам’ятник жертвам Голодомору;
– єдиний на Словаччині Музей української культури у місті Свиднику; ;
– на Пряшівському кладовищі поховані видатні українські письменники, діячі освіти і культури, на могилах яких завжди лежали квіти від консульської установи.
За ініціативою Генерального консульства України ВПЕРШЕ на Словаччині було відкрито Памятну Дошку на пошану двох геніїв української і словацької літератури – Т.Г. Шевченка і П.Й.Шафарика. Памятну Дошку встановлено у Кошицькому університеті імені П.Й.Шафарика з нагоди відзначення 200-ліття від дня народження Т.Г.Шевченка. Тепер українці Східної Словаччини мають можливість щороку, відзначаючи Шевченківські дні, покласти квіти Кобзареві і його словацькому побратиму .
Генеральне консульство України у Пряшеві постійно співпрацювало з Союзом русинів-українців Словацької Республіки, Спілкою українських письменників Словаччини, редакцію україномовної газети «Нове життя», літературно-мистецьким та публіцистичним журналом «Дукля» та дитячиим журналом «Веселка», тощо. Кожного дня представники консульської установи мали можливість зустрічатися і оперативно вирішувати актуальні питання, які турбували українську національну меншину Словаччини. Також Генеральне консульство України в Пряшеві спільно з СРУ СР постійно аналізували ситуацію з українськими школами, здійснювали виїзди у сільські школи, надавали постійну допомогу школам; особливе місце у роботі Генерального консульства займала постійна співпраця з Об’єднаною школою-гімназією імені Т.Г.Шевченка, в якій щорічно понад 300 учнів вивчали українську мову і літературу. Союз русинів-українців Словаччини за допомогою Генерального консульства щороку проводив ряд культурних заходів загальнодержавного масштабу на території Східної Словаччині.
Генеральне консульство України в Пряшеві регулярно надавало необхідну допомогу та сприяння Союзу русинів-українців СР в організації виставок членів Національної спілки художників України та Національної спілки фотохудожників України, які проходили в приміщенні Центру української культури в місті Пряшів. Генеральне консульство України в Пряшеві регулярно надавало різного роду допомогу Музею української культури у Свиднику, який знаходиться неподолік від Пряшева; щороку консульська установа брала участь у роботі Міжнародних конференцій, які були організовані Музеєм.
Присутність консульської установи України в Пряшеві була важливою й для Пряшівського та Кошицького самоврядних країв, оскільки установа практично допомагала реалізації положень Угод між Закарпатською областю та Пряшівським і Кошицьким самоврядними краями.
Консульські питання – це питання захисту прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб України на території Словацької Республіки, які були одним із пріоритетних напрямків в діяльності Генерального консульства України в Пряшеві. На території Словаччини завжди працювало п’ять консульських працівників: троє у Пряшеві і двоє у Братиславі. Консульські працівники у Пряшеві мали можливість виїздити у прикордонне місто Михайлівці для обслуговування українських громадян (два рази на місяць, а згодом один раз на місяць ). Це були надзвичайно вагомі зручності для наших громадян, які могли вирішити на місцях ряд питань консульського обслуговування – міграційно-візових, паспортної роботи, питань громадянства, нотаріату тощо.
Присутність консульської установа у прикордонній смузі відчутно допомагала при вирішенні, наприклад, таких складних питань, які були пов’язані із смертністю українських громадян.
Генеральне консульство України в Пряшеві знаходилося 100 кілометрів від українсько-словацького кордону (до Братислави – 600км), це давало можливість постійно контролювати питання, які були пов’язані з кордоном, тобто вести моніторинг кордону. З метою контролю ситуації на українсько-словацькому кордоні постійно проводилися зустрічі з керівниками українських та словацьких митних та прикордонних підрозділів на пунктах пропуску. Також постійна увага приділялася й моніторингу ситуацій на пунктах пропуску через українсько-словацький державний кордон, особливо “Ужгород – Вишнє Нємецьке” та “Малий Березний – Убля”. В разі виникнення надмірних черг, чи надходження скарг громадян України щодо неправомірних дій з боку словацьких митних чи прикордонних органів, проводилися оперативні зустрічі з відповідними посадовими особами з метою врегулювання ситуацій.
Генеральне консульство України в Пряшеві також активно співпрацювало з Генеральним консульством Словаччини в Ужгороді. Консульські установи України та Словаччини працювали на засадах паритетності, спільно і послідовно вирішували питання транскордонного співробітництва, питання пов’язані з малим прикордонним рухом, співпрацювали у всіх напрямках українсько-словацьких взаємин і вирішували ряд непростих завдань, зокрема і питання, пов’язані з оздоровленням наших воїнів.
В частині забезпечення освітніх прав української нацменшини Словаччини, Генконсульство активно співпрацювало з державним представником Міністерства освіти, науки, досліджень та спорту СР в Пряшівському краї, керівниками країв і міст, старостами сіл та директорами шкіл.
Щодо функціонування Основної української школи в місті Гуменному, Генконсульство постійно підтримувало робочі контакти із мером міста Гуменне – Яною Вальовою, депутатом Національної Ради СР і постійно вирішувало питання функціонування школи. Основна школа-інтернат в Гуменному – це була друга міська школа, яка вивчала українську мову й літературу як предмет, розрахована на 135 дітей. Станом на 2014 рік у ній навчался 71 дитина, з них в інтернаті проживало 23 дітей, це переважно усі діти з навколишніх сіл – Руська Поруба й Нижня Яблунька.
Важливу роль відігравав Методично-Педагічний Центр (МПЦ), який діяв у Пряшеві для вчителів української мови та літератури. Через Методично-Педагогічний Центр Генеральне консульство мало можливість тісно співпрацювати й контактувати з вчителями української мови та літератури і відслідковувало усі проблемні питання шкіл, особливо у сільській місцевості. Основною метою Центру була методична допомога вчителям, які вивчали українську мову й літературу. Головним методистом МПЦ була професор Марія Чижмарова, директор Інституту україністики Пряшівського університету. Усі вчителі Центру постійно були задіяні в укладанні підручників з української мови та літератури, в підготовці навчальних програм, планів та державних стандартів з української мови та літератури.
Так, чому «великому» Києву у «маленькій» Словаччині зайвим виявилося Генеральне консульство України у Пряшеві?
Наприкінці 2014 року МЗС України вирішили ліквідувати дипустанову у місті Пряшеві, в центрі українства. Ніхто в Києві не реагував на листи Генерального консульства, ніхто не брав до уваги листів української громади Словаччини. Цікаво й те, що за порятунок присутності України в центрі самого українства, боролися представники словацької влади, але і їх звернень ніхто теж не взяв до уваги. Наші намагання зустрітися з Міністром закордонних справ України лишилися без успіху. Внутрішньо було просто соромно за країну, бо на Словаччині не маєш проблем потрапити до будь-якого високопосадовця, включаючи і Президента країни. Але потрапити до рідного українського Міністра і пояснити політичну хибність такого кроку, нам так і не вдалося. А проблеми, пов’язані з відсутністю української дипустанови на Сході Словаччини, не додали іміджу Україні, а скоріше відкрили дорогу активній російській пропаганді, якої тут і так достатньо. Єдина дипломатична установа на Словаччині – Посольство України – знаходиться за 500 км від Пряшева і 600 км. від українсько-словацького кордону, а така відстань створює певні проблеми для українських громадян, більшість з яких уже люди похилого віку.
Голова Кошицького краю, фаховий юрист Зденко Требуля ніяк не міг зрозуміти, як можна ліквідувати Генеральне консульство України саме в той час, коли Словаччина подає свою руку допомоги Україні. І таких запитань від словацької сторони було багато. Ситуація, пов’язана із закриттям Генерального консульства України в Пряшеві активно обговорювалося і в засобах масової інформації Словаччини, де одержала негативний резонанс серед словацької громадськості та представників української національної меншини Словаччини. Так, 31 жовтня 2014 року, в ефірі провідного словацького телеканалу ТА3 вийшов сюжет «Україна закриє консульство в Пряшеві», в якому зазначалося, що Україна закриває єдину у Словаччині В сюжеті була зазначена і позиція депутатів словацького парламенту, які також виступали проти закриття ГКУ в Пряшеві. Вони зазначали, що Генустанова в останні роки доклала багато зусиль для розвитку українсько-словацького співробітництва та допомагала розвитку діалогу України з країнами Шенгенської зони. Зокрема, депутат парламенту (на той час Заступник Голови Народної Ради СР) Ян Фігель висловився про те, що безпосередньо направить лист Міністру закордонних справ України з проханням переглянути рішення щодо закриття Генерального консульства в Пряшеві . Громадяни України, які й нині проживають на території Східної Словаччини, висловили своє велике незадоволення у зв’язку із закриттям ГКУ в Пряшеві, зокрема вони зазначали в листах до консульської установи: «Не можемо уявити, що особи похилого віку будуть змушені подорожувати до Братислави на відстань більше 500 км. в одному напрямку. Консульство є останньою надією для захисту наших прав і хто дав право позбавити українців захисту в Пряшеві? ». Листи на підтримку присутності і діяльності ГКУ в Пряшеві написали й громадські українські об’єднання Словаччини. Керівники провідної організації закордонних українців Словаччини – Союз русинів-українців Словацької Републіки, в лавах якої перебуває понад 4000 членів, донесли чіткий сигнал про вкрай негативне ставлення української громади Словаччини до припинення діяльності консульської установи України в Пряшеві, де проживає основна частина закордонних українців Словаччини: «Питання щодо відкриття консульської установи України в місті Пряшів було ініційовано за участі багаточисельної української громади Словаччини, основна частина представників якої проживає саме в Пряшіві та Пряшівському й Кошицькому краях. У 1997 році в Пряшеві було відкрито Консульське відділення, у 1999 – Консульське агентство, у 2003 – Генеральне Консульство України в Пряшеві. Наявність дипломатичної присутності України в Пряшеві є ключовим питанням для закордонних українців Словаччини та вагомим фактором їх підтримки з боку Української держави». Союз українців-русинів СР у своїх листах також зазначав, що «:у Пряшеві діяльність Генконсульства підтримують Митрополит Чеських земель та Словаччини Растіслав, Митрополит Греко-католицької церкви Ян Бабяк, які висловили велике занепокоєння у зв’язку із закриттям дипустанови у Пряшеві, яке проводить значну роботу у сфері розвитку контактів між Православною і Греко-католицькими церквами України та Словаччини».
МЗС України таки ліквідувало Генеральне консульство України у Пряшеві наприкінці 2014 року
Ліквідація Генерального консульства найбільшою проблемою обернулося для літніх і старших людей, яким необхідно долати величезну віддаль до Братислави (500 км), витрачати при цьому немалі кошти на дорогу. Окрім того в Посольстві нині працює один консул на всю Словаччину( !), а було їх колись п’ять!. Це дуже відчутні зміни, які при найкращих зусиллях, не дають можливості ефективно вирішувати питання із-за великих відстаней між Пряшевом і Братиславою. Проблемою постають і питання постійного моніторингу кордону, який від Братислави за 600 км., і питання черг на кордоні і питання малого прикордонного руху – усі ці питання завжди потребують оперативного реагування.
Відсутність Генерального консульства України в центрі українства, у місті Пряшеві, позначилася і в освітній сфері. Динаміка зовсім невтішна : на Пряшівщині до 1993 року ісснувало біля 700 українських шкіл і коледжів, станом на 2011 рік українських шкіл було сім, а у 2017 році залишилося лише дві !. За останній період було ліквідовано українську Основну школу у місті Гуменному та українські школи в селах Руська Поруба, Габура, Убля, Нижня Полянка, Хмельовій, Удолі. Припинив свою діяльність і Методичний Педагогічний Центр для вчителів української мови у Пряшеві.
Так одним підписом у Києві ХТОСЬ вирішив, що у «маленькій» Словаччині Генеральне консульство України зайве!
Цей крок Києва вважаємо великою політичною помилкою, зважаючи тепер на потужну інформаційну діяльність, яку здійснює російська сторона саме на Східній Словаччині, використовуючи для цього низку проросійських політиків, окремі місцеві мас-медіа й проросійські громадські організації.
Література:
1.Michal Molnar. Slováci a ukrajinci. – Slovenske pedagogické nakladatelstvo v Bratislave. – Bratislava, 1965. – 399 s.
2.Т.Шевченко. Кобзар. Ювілейне видання до 200-річчя від дна народження Т.Г.Шевченка. – Київ, 2014: Видавничий дім «Школа». – С. 151.
3. S Ukrajonom nás spaja veľa, minulosť, no aj veľmi zaujimavá buducnosť.- Presovský Večernik, 9 septembra 2011, čislo 5280. –str.6-7
4. Nová generálna konzulka vyzvala na spoznanie Ukrajiny.- KORZAR, Preošv, 12 jan. 2011
5. Generálna konzulka Ukrajiny na Terase. – Košice Zapad, 19 marca 2013
6. Odhalili pamätnú tabuľu Ševčenkovi a Šafárikovi.- Košický Korzár, 29.05.2014
7. Jediná stredná škola s vyučovacím jazykom ukrajinským je v Prešove. – Školský Servis, 2 júna, 2014
8. Správa a odporúcenia z konferencie pre slovenské a ukrajinské inštitucie. – Karpatská Nadacia, 30 júna 2014
9. Na koniec školského roka zatvorili ďalšie dve ukrajinské školy.- Podvihorlatské noviny, roč. LV, č.36, 2.12.2014, str. 2
10. Ukrajina chce zavrieť generálny konzulát v Prešove. – Aktuality.Sk, 22.10.2014
11. Архів Генерального консульства України у Пряшеві. – 2014 рік
12. .V Humennom po 40 rokoch končí ukrajinská národnostná škola. – Humenský Korzár, 09.04.2015
13. Логинов Якуб. Российская пропаганда в Словакии: Украина сдает позиции. – «Зеркало недели. Украина» №5, 13 февраля 2015
14. Воротнюк М. Аудит зовнішньої політики: Україна-Словаччина.- Дискусійна Записка: Київ. – 38 ст.