В основі нашого життя в соціумі лежить між персональна взаємодія. І від того, як ми вміємо розумітися із собою та іншими людьми залежить якість нашого життя (часто і матеріальна її складова в тому числі). Численні науковці вивчали феномени комунікації серед людей. Пропонуємо почати з умовної класики, що у свій час зробила маленьку революцію у підходах психотерапії та взагалі розумінню людських стосунків.
У 1967 році в Інституті психологічних досліджень Пало-Альто американські науковці на чолі із Паулем Вацлавіком вивели аксіоми міжособистісної комунікації, як властивості взаємостосунків між людьми. Ці аксіоми описують основи комунікації в малих групах, а також пояснюють, що таке ефект «патологічної комунікації», тобто ускладнення, здатні спотворити комунікацію та призвести до глухих кутів у міжособистісному спілкуванні.
Розглянемо найважливіші аксіоми.
Аксіома 1. Неможливість уникнути комунікації
Будь-яка поведінка людини у ситуації взаємодії має інформаційну цінність, тобто є комунікацією. Таким чином стає очевидним, що як би людина не намагалася, вона не може не вступати в комунікацію. Активність чи пасивність, слова чи мовчання — все це передає інформацію: впливає на інших людей, які, у свою чергу, не можуть не відповісти на цю комунікацію і, отже, самі до неї вступають. Якщо люди просто не розмовляють один з одним або не звертають один до одного уваги, це зовсім не спростовує тверджень, зроблених вище. Людина біля стійки бару, що дивиться прямо вперед, пасажир, що сидить у літаку із заплющеними очима, — обидва вони ясно повідомляють, що не хочуть ні з ким розмовляти, і оточуючі зазвичай чудово розуміють ці повідомлення і дають їм спокій. Очевидно, що це така сама комунікація, як і жвава дискусія. Людина, що під час важливої зустрічі відповідає на дзвінок або повідомлення в телефоні, може бути сприйнята як така, що повідомляє «я (дзвінок/повідомлення) важливіший за вас». Навмисність дій – складне питання сфери комунікації і наразі немає однозначної оцінки її ролі. Група вчених Пало Альто притримується думки, що комунікація не обов’язково несе в собі навмисний характер.
Можна виділити ряд стратегій уникнення спілкування (або повідомлень про небажання вступати в комунікацію):
- Пряма демонстрація (у більш чи менш грубій формі) небажання спілкуватися; правда, оскільки така поведінка не відповідає правилам ввічливості, вона потребує певної мужності і сприяє виникненню досить напруженого і незручного мовчання, що насправді означає наявність комунікації.Так, наприклад, демонстраційне мовчання після сварки говорить людині, на яку воно спрямоване «я тобою незадоволений».
- Стратегія найменшого опору, коли один із партнерів неохоче підтакує іншому або з усім погоджується.
- Дискваліфікація комунікації, коли один із партнерів діє так, що зводить нанівець як власні повідомлення, так і повідомлення іншої людини. До цієї техніки належить широкий спектр комунікаційних феноменів: суперечливі висловлювання, непослідовність, зміна теми, неповні речення, неправильне розуміння, незрозумілість чи манерність мови, буквальне тлумачення метафор чи метафоричне розуміння буквальних зауважень тощо.
- Прийнятне для співрозмовника, яке не ображає його вказівку причин, через які в даний момент спілкування небажане: людина може вдаватися сплячою, глухою, п’яною, зробити вигляд, що не розуміє мови співрозмовника або зобразити наявність будь-якого іншого дефекту, що свідчить про виправдано неможливу комунікацію. У всіх цих випадках повідомлення залишається одним і тим же, а саме: «Я б не заперечував поговорити з тобою, але є те, що мені заважає, що сильніше за мене, те, в чому я не винен».
Таким чином, неможливість не вступати в комунікацію робить усі ситуації, в які включені дві або більше особи, міжособистісними, комунікаційними.
Аксіома 2. Будь-яка комунікація має рівень змісту та рівень ставлення
У процесі комунікації передається не тільки інформація, але водночас визначається характер відносин між комунікаторами. Рівень змісту — це та інформація, що передається в повідомленні. При цьому неважливо, чи дана інформація є правдивою, хибною, надійною, неправильною або нерозв’язн
ою. На рівні відносин передається те, як це повідомлення має бути сприйняте. Це свого роду метакомунікація стосовно самої комунікації, тобто те, що визначає ставлення до того, що передається на змістовному рівні. Ставлення може бути виражене як мовними прийомами, так і невербально за допомогою інтонації, посмішки чи інших способів. Характер відносин можна ясно зрозуміти з контексту, в якому відбувається комунікація. Наприклад, змістом фрази “Зачиніть двері” є очікування цілком певної дії. Але ця фраза може бути сказана по-різному: як команда, як прохання, як пропозиція і т.д. Вибраний спосіб вираження містить повідомлення про те, якими бачать партнери свої взаємини: доброзичливими чи ворожими; рівними у соціальному відношенні чи один із них перебуває у прямій залежності від іншого; почуваються спокійно та комфортно або переживають стан тривоги та хвилювання тощо.
У міжособистісному спілкуванні експресивне забарвлення повідомлення часто важливіше, ніж його зміст. Разом з тим, на думку дослідників, чим більш спонтанні та «здорові» відносини, тим більше аспект відносин відходить на другий план. І навпаки, «нездорові» відносини характеризуються тим, що за природу стосунків йде постійна боротьба, а змістовний аспект комунікації стає дедалі менш важливим.
Змішення рівня змісту та рівня відносин нерідко призводить до порушення комунікації.
Аксіома 3.Пунктуація послідовності подій
Люди організують свою взаємодію, спираючись на власне уявлення про важливе і неважливе, причини та наслідки вчинків, на інтерпретацію сенсу того, що відбувається. Ці смислові домінанти організують поведінкові події, істотно впливаючи на те, що відбувається взаємодія (подібно до того, як знаки пунктуації задають сенс пропозиції). Розглянемо у якості приклада наступний діалог:
- Ігоре, дороби гайд.
- Так-так, босе, звичайно, босе, як скажете, босе.
Ігоре, всилу якихось причин, першу фразу сприйняв, як наказ. Але вирішив доцільніше відповісти сарказмом. При цьому перший спікер може не почути сарказм у відповіді і вирішити, що наказ це саме та, правильна форма спілкування.
Незгода щодо пунктуації послідовності подій є основою виникнення нескінченних проблем у взаєминах. Ми не можемо бути впевнені ні в тому, що інший має той самий обсяг інформації, ні в тому, що він зробить такі самі висновки з цієї інформації. Вирішення питання про те, що є важливим, а що ні, зовсім по-різному відбувається у різних людей. У всіх випадках неузгодженої комунікаційної організації зазвичай можна спостерігати конфлікт щодо того, що є причиною, а що наслідком події, що спостерігається. Прикладом патологічної комунікації, викликаної порушенням послідовності причин і наслідків, є ефект «самоздійснюваного пророцтва». Це поведінка, що викликає у оточуючих таку реакцію, на яку ця поведінка була би природною відповіддю. Наприклад, людина, яка будує свою поведінку на основі передумови «ніхто мене не любить», поводитиметься недовірливо, демонструючи масу захисних реакцій, або агресивно. Така поведінка навряд чи викличе симпатію оточуючих, що підтвердить початкову передумову цієї людини. При цьому сама людина помилково вважає,що вона просто реагує на ставлення оточуючих, а не провокує її. У разі це і становить проблему пунктуації, що часто призводить до конфліктів між учасниками системи.
Аксіома 4. Цифровий та аналоговий рівень комунікації
Людина – єдиний організм, який використовує обидва види комунікації: цифровий та аналоговий. Під цифровим рівнем комунікації розуміють передачу конкретних звуків, що утворюють слова та мають на увазі під собою певні об’єкти, явища та ін. Так у слові «собака» нема нічого, що її нагадує, символ H2Oніяким чином не схожий на воду, і слово «спокій» не є спокоєм. Аналоговий рівень – фактично невербальна інформація, яка має на увазі не тільки рухи тіла, пози, жести, вирази обличчя, інтонацію голосу, послідовність, ритм та модуляції слів, а й також контекст, у якому відбувається комунікація. Наприклад, два пальці підняті вгору, що визначають цифру 2, плач, сльози – як фізичний прояв емоцій. Але будьте уважні; дуля або знак пальцями «Ок» – не є аналоговими!
Цифровий та аналоговий аспекти взаємно доповнюють один одного. Цифровий рівень несе фактичну інформацію, але йому не вистачає семантики (сенсу) в галузі відносин, у той час як у аналогової мови є семантика, але немає адекватного синтаксису (конкретного змісту) для недвозначної характеристики взаємин. Неможливо виразити адекватно, повно розчарування виключно словами, неможливо відрізнити сльози радості від сліз печалі, використовуючи лише аналогову комунікацію.
Аксіома 5. Симетрична та компліментарна взаємодія
Відносини для людей базуються або на рівності, або на відмінності. У першому випадку партнери намагаються скопіювати поведінку один одного, тому їхні стосунки можна назвати симетричними. Комунікація у такому разі має єдиний вектор спрямованості. Наприклад, два хвальки, спілкуючись один з одним і все більше перебільшуючи свої досягнення, потенціюють один одного в одному напрямку. У другому випадку поведінка одного партнера доповнює поведінку іншого, такий тип взаємодії називається компліментарним. Наприклад, що більше одне із співрозмовників домінує у спілкуванні, то більше другий займає підлеглу позицію і, тим самим, потенціює ще більше домінування першого тощо. Симетричні відносини, таким чином, характеризуються рівністю та мінімізацією відмінностей, тоді як особливістю компліментарної взаємодії є доведення відмінностей до максимуму.
У компліментарних взаємовідносинах можна визначити дві різні позиції. Один партнер займає вищу, важливу, первинну позицію, а інший – підлеглу, вторинну, нижчу. Ці поняття доволі корисні, якщо їх не прирівнювати до слів «хороший» чи «поганий», «сильний» чи «слабкий». Компліментарні відносини можуть встановлюватися соціальним чи культурним середовищем (як у разі взаємин матері та немовляти, лікаря та хворого, вчителя та учня) або бути характерним стилем відносин даної діади. У будь-якому разі важливо наголосити, що природа цих відносин носить взаємозалежний характер, різні типи поведінки взаємно доповнюються. Не можна сказати, що один із партнерів встановив компліментарні відносини з іншим, скоріше кожен поводиться так, що це передбачає і водночас є причиною поведінки іншого.
Симетричність і компліментарність самі по собі не є «хорошими» чи «поганими», «нормальними» чи «ненормальними». Обидва види взаємин виконують важливі функції. Але вони загрожують патологією. У симетричних взаєминах постійно є небезпека змагальності, коли відбувається втрата стабільності і так званий збій, що призводить до сварок і конфліктів між індивідами. Таким чином, патологія в симетричних взаєминах характеризується більш менш відкритою ворожнечею.
У здорових симетричних взаєминах партнери здатні шанобливо ставитись один до одного, що веде до появи довіри та поваги з боку іншого. Коли симетричні відносини порушуються, можна спостерігати швидше відкидання, а не ігнорування особистості іншого. У свою чергу, патологічні зміни компліментарних взаємин проявляються в ігноруванні, а не у відкиданні особистості іншого (наприклад, мати, яка продовжує поводитися зі своїм дорослим сином, як з дитиною).
Матеріал підготовлений на основі: Paul Watzlawick, Janet Beavin Bavelas, Don D. Jackson. Pragmatics of Human Communication: A Study of Interactional Patterns , Pathologies and Paradoxes. W. W. Norton & Company, 25 апр. 2011 г.
