Перебіг російсько-української війни з самого початку залежав від політичної реакції і конкретних дій на рівні зовнішнього світу. І ситуація в цьому відношенні була доволі динамічною, як сприяючи українським інтересам, так й ускладнюючи протидію України державі-агресору. Можна виділити кілька етапів, на кожному з яких були міжнародно-політичні чинники, які спрацьовували як на користь України, так і, навпаки, – більше сприяли росії. Мала значення і оперативність та вчасність надання різнобічної міжнародної допомоги нашій державі.
Першочергово масштабний напад російських імперіалістів на Україну 24 лютого 2022 року викликав велику хвилю обурення на рівні широкої громадськості вільного світу. А після деякої розгубленості й лідери західних держав однозначно засудили російську агресію. І так почала формуватися міжнародна коаліція на підтримку України. Велика заслуга у цій справі належить прем’єр-міністру Великої Британії Борису Джонсону, який відразу проявив впевненість в тому, що Україна зможе дати відсіч російській агресії і провів важливу організаційну роботу на рівні керівництва держав Заходу.
Але загалом міжнародно-політична реакція демократичного світу була дуже обережною через перебільшені страхи розпочати нову світову війну. Тому і не було зроблено жорстких міжнародно-правових кроків, внаслідок чого росія залишилася і членом ООН, і постійним членом Ради Безпеки ООН. А Ліга Націй, до речі, все ж спромоглася виключити у грудні 1939 року Радянський Союз за напад на Фінляндію.
США, Велика Британія, НАТО, ЄС почали активно надавати Україні військову й економічну допомогу, паралельно запроваджуючи економічні санкції проти росії та заморозивши активи російського банку та деяких російських олігархів. Хоча очевидно, що потреби України в озброєнні були далеко не забезпечені, особливо щодо засобів ППО. Так само й запроваджені санкції лише частково обмежили можливості росії. Але потужна протидія ЗСУ російській агресії викликала в усьому світі велику симпатію до України та певну розгубленість в росії. Вершиною цього етану розвитку воєнних дій стало звільнення восени 2023 року Харківщини, Правобережжя Херсонщини та деяких міст і сіл Донецької та Луганської областей.
Але у 2003 році в світі відбулося кілька подій, які змінили ситуацію і на фронті, і на рівні міжнародних відносин. Це насамперед різке зростання цін на нафту та інші статті російського експорту (а санкції на них безпосередньо не були запроваджені), що стало одним з основних чинників значного зміцнення російської економіки і збільшенню надходження валютних коштів до російського бюджету. Сприятливою передумовою для накручування росією цін на нафту став вихід США з ядерної угоди при адміністрації президента Д. Трампа в 2020 році, яка так і не була відновлена президентом Д. Байденом, що заблокувало вихід на світові ринки іранської нафти. Спрацювало тут і «похолодання» взаємин між США та Саудівською Аравією. Чи можна було іншим чином призупинити зростання цін на нафту і збільшення доходів цієї агресивної держави, які було використано у прискореному виробництві зброї? Так, якщо була б цілісна стратегія протидії москві і єдиний центр з її реалізації. Але цього не було, як і не було прагнення добитися розпаду росії через розвал її економіки.
Іншим важливим геополітичним чинником, який привернув увагу всього світу, став напад у жовтні 2023 року ХАМАС на Ізраїль, що стало початком нової війни. Оскільки ця війна знову актуалізувала питання міжнародного тероризму, зачепила питання статусу Палестини, взаємин Ізраїлю та сусідніх ісламських держав, то вона викликала велике збурення в усьому світі, насамперед ісламському, а також в країнах компактного проживання мусульман. І значною мірою в очах громадськості новий близькосхідний конфлікт відсунув питання російсько-української війни на другий план.
На початок третього року війни міжнародно-політична ситуація щодо підтримки України ще більше ускладнилася. Які тут є негативні моменти? По-перше, президентська кампанія в США увійшла в активну фазу, а питання допомоги Україні стало предметом різної партійно-політичної боротьби, внаслідок чого на початок квітня 2024 року затримується виділення на рівні Конгресу США економічної допомоги Україні. А така допомога з боку США була основою української економіки війни. По-друге, помітним стало відставання наших партнерів у виробництві боєприпасів порівняно з російськими темпами й обсягами, спричинивши на різних ділянках фронту снарядний голод в українських підрозділах. По-третє, москва активізувала інформаційну війну проти України на всіх рівнях, мобілізувала по всьому світу антиукраїнські політичні середовища, у тому числі і в сусідніх державах, що проявилося в загрозі формування урядів з антиукраїнськими установками (як в Словаччині), блокуванні експорту української агропродукції на кордоні з Польщею. Окрім того, москва заручилася підтримкою тоталітарного КНДР в забезпеченні боєприпасами, зміцнила свої позиції в середовищі країн Перської затоки, розширила політичні й економічні впливи в Африці та меншою мірою – в Латинській Америці. Росія при цьому веде на зовнішній світ гібридну інформаційну пропаганду, заявляючи в одному випадку, що вони є противниками неоколоніалізму, захисниками ісламського світу, в інших – борцями проти ісламського фундаменталізму та міжнародних міграцій. Ще більш брутальною була і є російська гідридна ідеологія для «зовнішнього споживання», цинічно поєднуючи лівацькі (для держав Латинської Америки) та псевдоконсервативні принципи (для європейських країн). І завжди ключовим пунктом такої інформаційної війни стали усілякі спроби формування негативного міжнародного іміджу України.
Оскільки в сучасному світі зростає геополітичне значення Китаю, то від позиції цієї держави в російсько-українській війні також чимало залежить. Але Китайська Народна Республіка так і не засудила російську агресію, хоча заявляє про визнання територіально-політичної цілісності України. Попри особливі геополітичні амбіції Китаю у його неконструктивному ставленні до російської агресії позначилося зростання політичної напруги зі США, які реально виступали і виступають як основний політичний партнер України. Тобто на сьогодні Китай певною мірою розглядає становище України крізь призму взаємин зі США, а взаємини ці, навіть попри певні зусилля Г. Кіссінджера, не йшли до покращення.
Попри низку негативних чинників на початку третього року російсько-української війни помітними є і деякі позитивні моменти щодо міжнародно-політичної підтримки України. Йдеться про активізацію саме європейських держав, які безпосередньо відчули небезпеку від можливого розширення російської агресії. Президент Франції Е. Макрон навіть припустив, що Франція може ввести за певних умов в Україну свої війська, а його підтримали керівники деяких інших держав. Це викликало в росії справжню лють і навіть деяку паніку. Окрім того, європейські партнери України почали докладати більше зусиль і для військової та економічної допомоги Україні. Але треба розуміти, що європейським державам буде складно компенсувати відсутність економічної підтримки з боку США.
Але міжнародно-політичний контекст російсько-української війни не обмежується лише питаннями підтримки України. Важливою є і її роль у формуванні архітектури сучасних міжнародних відносин. Але очевидно все буде залежати результатів війни. Проте вже зараз зрозуміло, що рішуча протидія України російській агресії не просто зламала плани московського режиму, обмежила російську експансію в різних напрямах, але й змінила розподіл політичних сил в світі, геополітичні орієнтації різних країн та ментальні підходи до розуміння низки проблем. Так само російське збройне вторгнення наочно розкрило недосконалість Ялтинсько-Потсдамської системи міжнародних відносин, сформованої за результатами Другої світової війни. Зокрема, зухвалий збройний напад Росії на Україну оголив повну недієздатність провідного органу, що мав би регулювати питання війни та миру,– Ради Безпеки ООН.
Отже, твердо протидіючи російській агресії, Україна своєрідно виступає і гарантом безпеки для низки країн Центрально-Східної Європи, насамперед держав Балтії та Молдови. Причому український спротив відкриває навіть певні передумови відновлення цілісності Молдови через інтеграцію до її складу Придністров’я. Так само, попри всі негативні тенденції територіально-політичного розвитку Білорусі, саме твердість України у відстоюванні свого суверенітету дають змогу цій країні зберегти деякі ознаки державності, уникаючи повного її поглинання московським режимом. Вистоявши в ході російської агресії, Україна забезпечила кінець політики «фінляндизації», дала змогу Фінляндії остаточно звільнитися від російського геополітичного впливу й стати членом НАТО. Має Україна потенціал і для реалізації різних міжнародних комунікаційних та економічних проектів в Балто-Чорноморському регіоні. Отже, ставши нездоланною перешкодою для російської імперської експансії Україна уже зараз суттєво сприяє геополітичному зміцненню всієї Центрально-Східної Європи, створивши в перспективі й передумови її територіально-політичної консолідації.
Але ситуація у світі та на європейському субконтиненті потребує й інших якісних змін, деякі з яких може ініціювати саме Україна. Очевидно, що це може стати можливим за результатами переможного завершення війни, патріотичного та економічного піднесення. Йдеться насамперед про те, що сучасне утвердження на Заході крайніх проявів неолібералізму спричинило помітну культурно-ментальну кризу, насамперед в сфері сімейних відносин, підриваючи навіть демографічний й економічний потенціал багатьох демократичних держав. З огляду на збереження в Україні традиційних цінностей саме наша держава та деякі інші країни Центрально-Східної Європи мають всі підстави подати імпульси оновлення європейської цивілізації на національно-консервативних засадах, відновлення її справжніх цінностей, що сформувалися на основі християнства та національних культур.
