Проблема визначення консерватизму вже неодноразово обговорювалася, але так і не отримала скільки-небудь прийнятного рішення.
Це пов’язано насамперед з тим, що дані дискусії не виходили за межі історичного контексту виникнення консерватизму як політичної течії, – а такий підхід унеможливлює встановлення чіткого змісту консервативної ідеології.
Адже перелік ознак консерватизму в різні історичні періоди включав багато часом несумісних між собою цінностей – від монархізму та релігійності до визнання невідчужуванності прав та свобод особи чи суспільства, заснованого на принципах самоорганізації вільних громадян.
Тим більше різними будуть ціннісні системи, що захищаються консерваторами у різних суспільствах. Зміст консерватизму у світських, християнських та ісламських суспільствах буде категорично протилежним, а іноді навіть конфліктним.
Річ в тому, що консерватизм не є універсальним.
Тому неможливо звести докупи всі ціннісні моделі, які в різних суспільствах і на різних історичних етапах консерватори закликають захищати та зберігати.
Відповідно, при осмисленні феномену консерватизму потрібна, по-перше, історична та географічна контекстуалізація.
По-друге – глибоке дослідження на рівні філософської рефлексії.
Адже консерватизм, зрозумілий суто як контрреволюція чи антимодерн, в його протистоянні Французькій революції чи ідеям Просвітництва, є прикладом класичної помилки щодо визначення понять – “визначення не повинно бути негативним”.
Відповідно актуальними для нас постають проблеми онтології, епістемології, антропології, аксіології. А також питання співвідношення трансцендентного та трансцендентального, наявного та сущого, реальних та нормативних цінностей, етики та естетики…
Робота саме в цьому напрямі дає можливість сформувати методологічну основу для проектування консерватизму, як соціально-політичної, психологічної та філософської установки в умовах сучасної України.