В контексті дискусії, що розгортається у мережі, хочу коротко висловити кілька головних тез щодо долі глобалізації, довгострокових світових трендів та перспективних стратегій розвитку, в т.ч. для України.
Зокрема, як людина, що переймається цими викликами вже 30 років і має досвід 15 років у Римському клубі та 5 років як заст. голови комітету ВРУ у закордонних справах і член парламентських асамблей Ради Європи і ОБСЄ.
Моє засадниче твердження – неоліберальна глобалізація 1990-2015 рр. очевидно добігла свого кінця і вже перейшла останніми роками в довгостроковий тренд політичної, економічної і технологічної фрагментизації світу.
Коронавірус лише додатково це проявить і зафіксує. І ніякі сучасні технології цю глобалізацію вже не врятують.
Світ дійсно стане іншим на осяжну для планування перспективу – фрагментизованим і ще більш конкурентним.
Принаймні на кілька десятиліть – по-суті на увесь горизонт потенційного стратегічного планування для України з метою боротьби за наше «місце під сонцем».
Амбіційна ідея деяких колег про необхідність «стратегічного планування на 30-50 років наперед і середньострокового планування на 5 та 10 років» цілком слушна для мега-суб’єктів світової історії. Але не для нас.
Для таких окремих цивілізацій як США і Китай такі «наполеонівські» плани може й можливі. Але ніяк не для України.
Нам слід тверезо оцінити своє місце в історії та на геостратегічний мапі світу. І якомога скоріше раціонально обрати реалістичну стратегію забезпечення гідного майбутнього свого народу як суб’єкта історії, а також партнера, нехай і молодшого, для Лідера глобальних перегонів на осяжну нині переспективу.
Для України (як до речі, і для Польщі) критично важливо опинитися у правильному фрагменті – американській (англо-саксонській) технологічній, економічній і політичній частині світу і спробувати вбудувати свою реальну інноваційно-виробничу економіку саме в цей, справді найпередовіший, фрагмент створення світової доданої вартості.
Приміром, збереження і майбутнє нашоі аерокосмічної галузі об’єктивно вимагає інтеграції Антонова як глобального розробника і виробника лінійки транспортників в асоціації з Boing. А нашого Південмаша як підрядника NASA і можливого об’єкта інвестицій одного з американських мільярдерів-ентузіастів космічної експансії людства.
Так само як майбутнє нашоі ІТ галузі можливо лише через її глибоку й якнайширшу інтеграцію в Силиконову долину та американські розробки з «штучного інтелекту».
Справжня українська інтелектуальна і політична еліта, що прагне врятувати свій народ в цей переломний момент історії, не має іншої ради як згуртуватися навколо бачення України і Східної Європи як крила Євро-Атлантичної цивілізації з однозначним англо-саксонським лідерством і США як її провідником.
Ще маємо шанс вскочити в цивілізаційний потяг, що відходить.
Більше того, злетіти як птах у зграї, що вірогідно й далі вестиме за собою людство.