Консервативний світогляд, який ґрунтується на збереженні традицій, моральних чеснот та національної ідентичності, є ключовим інструментом для подолання постколоніальної спадщини та побудови нової України після війни.
Про це під час інтерв’ю на Першому правому каналі заявив український філософ, історик релігії, соціолог, експерт Українського інститут консервативних досліджень та інновацій (УІКДІ) Сергій Чаплигін.
За його словами, консервативний світогляд передбачає глибоке розуміння відповідальності перед минулими та майбутніми поколіннями. Сергій Чаплигін наголосив на важливості зв’язку часів, який у сучасному суспільстві часто втрачається: людина має не лише отримувати від попередників, а й примножувати та передавати нащадкам. Це, ззазначає філософ, стосується не лише матеріальних цінностей, а й моральних принципів, культури, мови та історичної пам’яті.
Чаплигін наголосив, що саме консерватизм був тією духовною настановою українського суспільства, яка впродовж століть допомагала зберігати рідну мову, віру, звичаї та традиційні форми родинного і громадського життя в умовах бездержавності та чужоземних окупацій. Він нагадав, що українські традиції сягають корінням у грецьку філософію, римське право та християнську мораль, які разом сформували європейський дух пошуку, пізнання та творення.
Філософ зауважив, що багато українців є консервативними за своєю суттю, особливо в питаннях родини та власної домівки. Він нагадав, що навіть у складні 1990-ті роки, коли підприємства закривалися, люди «кинулися на городи, у село, щоб прогодувати свої родини», демонструючи природну турботу про сім’ю та рідний дім. Цей природний консерватизм, на його думку, є тією базою, на якій має будуватися повоєнне відновлення країни.
Сьогодні, за словами Чаплигіна, завданням консерваторів є «подолання колоніальних норм, стереотипів взаємин та регуляцій» як головних перешкод на шляху соціального поступу. Життєздатну ідеологію не можна скопіювати в інших народів чи розробити адміністративним шляхом. Вона має стати результатом спільних зусиль суспільства і відповідати його глибинним запитам.
Сьогоднішня війна — це насамперед боротьба за ідентичність, за право українців залишатися собою, і саме ця боротьба виводить на передній план консервативні цінності. «Люди, які воюють, проливають кров, отримують поранення, і якщо вони воювали за цю Україну, тим більше вони в першу чергу мають право визначати, якою вона буде далі», – зауважив Чаплигін.
Говорячи про політичні засади нового консерватизму, Чаплигін акцентував на важливості розуміння України як республіки в римському правовому значенні – «рес публіка» («Res publica» — це латинська фраза, яка буквально означає «публічна справа» або «громадська справа» – ред.). Кожен громадянин має право визначати долю країни, але це право нерозривно пов’язане з обов’язками.
Він також підкреслив, що новий український консерватизм передбачає відповідальне ставлення до національної спадщини – надр, лісів, повітря, річок, яку необхідно не лише зберегти, а й примножити та передати наступним поколінням. Цей екологічний та економічний аспекти, на його думку, є невід’ємною частиною консервативного світогляду.
Чаплигін переконаний, що сучасна молодь, яка виросла в незалежній Україні, за своєю суттю є консервативною, оскільки вона розуміє, що живе на своїй землі, має виборене право розпоряджатися нею та не хоче, щоб країною керувала «кучка аферистів, яка захопила владу і розказує, що крім них не може ніхто керувати». В суспільстві є достатньо «розумних, гарних людей, патріотів, які можуть керувати, і суспільство може на рівні від громади до центральної влади вирішити всі питання».
Філософ зазначив, що повоєнне відновлення країни передбачає не просто економічну реконструкцію, а реконструкцію соціуму та звільнення від постколоніальних залишків у політиці, культурі та релігії. На переконання Чаплигіна, консерватизм може стати тією ідеологією, яка допоможе Україні подолати спадщину колоніального минулого, зберегти свою ідентичність та побудувати ефективну, відповідальну державу, де кожен громадянин усвідомлює свою роль у спільній справі.
Цей шлях, на його думку, є природним для українського суспільства, яке завжди ґрунтувалося на родинних цінностях, традиціях та відповідальності перед нащадками.